Головна | Регістрація | Вхід | RSSП`ятниця, 19.04.2019, 00:45

Ви ввійшли як Гость
Група "Гости"

Меню сайту
Віртуальнийкабінет
...
Нова школа
Самоврядування
...
Календар Педпреса
Календар України
Погода
Кучаків

Історія школи

Кіровська загальноосвітня школа Бориспільського району Київської області.

В історію Кіровської школи як струмочки в велику ріку вливаються історії шкіл сіл Сулимівка, Артемівка, Лебедин, Мала Стариця та старої Кіровської школи.

Сулимівська школа
Свої витоки Сулимівська школа бере із середини ХІХ століття. Після скасування кріпосного права в окремих місцях нашої країни з`являється початкова школа, яку вели найбільш письменні люди тоді на селі – дяки. Ось як говорила стара Джериха про навчання свого сина в повісті "Микола Джеря” І.Нечуя-Левицького: "Господи, скільки я переносила дякові курей, скільки віднесла полотна, яєць, грошей. А все-таки мій Микола вивчився читати…”
Як розповідали жителі села Сулимівки (Зеленський Єгор Михайлович, Загорна Марія Максимівна), що і в Сулимівці після скасування кріпосного права з пізньої осені, як закінчувались сільськогосподарські роботи, у дяка Строля Прова вчились читати і писати гусиним пером такі громадяни: Гордієнко Іван Леонтійович, Друк Іван Калістратович, Зеленський Іван Дмитрович. Вони вчились в приміщенні дякової клуні. Гусині пера часто псувались, а тому учні часто їх замінювали перами з курей.
Товариство казенних селян с. Сулимівки на своїх зборах постановило до будівництва нової школи використовувати  для навчання будинок казенного селянина Олексія Балики за домовленістю. Навчання дітей розпочати з 1-го грудня 1864 року. Кожному господарю внести 40 коп. сріблом. З цих грошей половина піде на навчальні витрати та утримання наставника, друга половина — на закупівлю лісу для побудови нової школи. На опалення школи товариство постановило кожному господарю принести 5 кулів соломи і в навчальний період виділяти сторожа.


Трикласна школа

 "доброї ласки” пана Войцеховича, як розповідала Загорна Марія Максимівна, яка там вчилась з 1899 по 1901 рік, десь в 1896 році на панському подвір`ї у відведеному двохкімнатному приміщенні дозволено було відкрити школу і розпочати навчання бажаючих вчитись читати, писати і арифметики. В цій трьохкласній школі, крім Загорної Марії Максимівни (єдина жінка, що поступила і закінчила цю школу), ще вчились: Ставицький Іван Степанович, Незнал Тимофій Йосипович (громадяни села Сулимівки).
Першими вчителями, які працювали в цій школі були: Курдіновський Олексій Грогорович (виходець із попівської сім`ї), закінчив духовну семінарію і пізніше став попом, Волохов Євгеній Олександрович (виходець із поміщицької сім`ї), мав вищу педагогічну освіту, а потім став офіцером. Пізніше працював на вчительській роботі в цій школі Опришко Федот Лаврентійович, виходець із селян, закінчив Переяславську бурсу і педагогічні курси. Цей вчитель у пана і попа пошаною не користувався, бо був з простого народу. Навчання в школі було платне. Характерним було те, що кожний новий зошит видавався школярам після попереднього  повернення його вчителеві.

Церковно-приходська школа



озповідали громадяни села Сулимівки, що пану Войцеховичу захотілось будинок пристосувати на зимові квартири, тоді з ініціативи церковної громади за кошти цієї громади в 1903 році було збудоване спеціальне приміщення для школи і в цьому ж році розпочато там навчання (в даний час цей будинок є клубним приміщенням).
В церковно-приходській школі читались такі предмети: арифметика, російська мова, закон божий. Закон божий читав піп.
Школа перебувала під постійним наглядом церкви. Навчальний день починався і кінчався молитвою. Кожного ранку учні і вчителі в приміщенні школи перед іконою ставали на коліна і слухали молитву.
Колишній учень церковно-приходської школи Васічко Сергій Данилович розповідав: "1918 року восени я вступив до церковно-приходської школи, до тої, де зараз ваш клуб. Навчався я старанно, вмів гарно читати молитви: "Отче наш” и "Достойно есть”. За це мене поважали вчителі и завжди заставляли перед початком і в кінці уроків читати молитви”.
Фізичне покарання дітей було узаконене і широко впроваджувалось у практику шкільного життя. Колишній учень цієї школи Зеленський Єгор Максимович розповідав: "За карикатуру на попа винних цілий тиждень ставили на коліна на сіль і на гречку, били лінійкою і навіть палкою. Учні, які кидали сніжки, запізнювались на уроки і за інші дрібні провини, завжди одержували кілька ударів квадратної лінійки з міцної руки вчителя.
Колишні учні церковно-приходської школи: Зеленський Єгор Михайлович, Паляниця Іван Охтисович, Литовка Антон Якович (з села Сулимівки), Чуйко Григорій Хомович, Тюха Аркадій (з села Власівки) часто розповідали про навчання в цій школі.


Семирічна трудова школа



з розповіді перших учнів Сулимівської семирічної трудової школи: Опришко Олександри Федотівни, Ставицького Івана Максимовича та інших, ця школа була відкрита в 1920 р.
Під час революційних подій 1917-1920 років селяни села Сулимівки і навколишніх сіл неодноразово намагалися розібрати колишній будинок пана Войцеховича, в якому пізніше містилася школа. Вони також хотіли вирубати і парк. Частина селян не могла зрозуміти тоді, що знищення колишнього панського будинку і парку – це знищення народного добра, яке зроблене руками трудящих і буде потрібне їм у майбутньому. Особливо житель села Малої Стариці Карпенко Демид вів агітацію серед селян про знищення колишнього панського будинку і парку. Група селян села Сулимівки на чолі з головою сільради Гніденком Дмитром організували охорону цього майна. В охороні приймали участь: Раковський Степан Іванович, Молько Кость Дмитрович, Гнида Митрофан Павлович, Прохоренко Павло Максимович, Парубенко Борис, Курільний Іван і інші. Після того, як будинок був схоронений, ініціативна група: Гніденко Дмитро, Ставицький Максим Михайлович, Приходько Іван Пилипович і інші домоглися і одержали від Переяславського повіту дозвіл на відкриття семирічної трудової школи.

Діти Сулимівки і навколишніх сіл горіли бажанням вчитись. Першими вчителями, що прибули в село Сулимівку, і організували навчання були: Черняк Яків Дмитрович (перший директор і викладач математики), Ващенко Микола Трохимович – викладач історії та української мови і наступний директор школи, що довгий час працював і провів велику організаційну роботу по укріпленню школи, Ващенко Марія Броніславівна – викладач російської мови, Лайко Іван Павлович – викладач фізики і малювання, Броварський Вячеслав Феліксович – викладач іноземної мови.
Першими випускниками-щасливцями, які закінчили дану трудову школу, були громадяни: Опришко Олександра Федотівна, Ставицький Іван Максимович, Ставицька Олександра Максимівна, Ставицька Любов Григорівна, Зеленський Назар Васильович, Курпас Яків Дмитрович (із села Сулимівки), Богдан Микола (із села М.Стариці), Болах Василь, Комащенко Антон (із села Кучаково).
З 1924 року директором школи працював викладач фізики Петренко Роман Андрійович, він був особливо ініціативний в роботі, багато допомагав учням у виготовленні саморобних приладів. В 1924-1925 навчальному році вперше в школі заговорило радіо. Силами учнів було збудовано дві високі мачти, перепнуті трьома рівнобіжними проводами, а в приміщенні фізичного кабінету встановлений детекторний приймач з великою кількістю підсилювачів і гучномовець. З навколишніх сіл кожного дня в післяурочний час приходили дорослі громадяни, їх діти та учні школи, і з захопленням прислухались до кожного дивовижного слова. З ініціативи директора Петренка Р.А. силами учнів вперше в школі також було проведено електричні дзвінки.
З 1924 року аж до заслуженої пенсії по старості працювала в даній школі Сінгалевич Ніна Миколаївна. Вона за довгі роки праці віддала всі свої здібності і енергію справі навчання і виховання молодого підростаючого покоління.
Багато учнів  з вдячністю згадують: "Ніна Миколаївна Сінгалевич стала першим моїм вихователем і самою дорогою і любимою мені вчителькою до закінчення мого навчання в Сулимівській семирічній школі” (майор запасу Васічко Сергій Данилович).
Багато вихованців Ніни Миколаївни працювали інженерами, вчителями, лікарями, техніками, державними, сільськогосподарськими працівниками, військовослужбовцями різних звань. Серед всіх багато відзначено урядовими нагородами.


Школа 20-их, 30-их років

 1925 року директором школи працював Лопата Іван Романович, а з 1926 року довгий час  аж до 1934 року директором семирічної школи працював Грушецький Володимир Іванович. В цей період зміцнювалась навчально-матеріальна база школи, вчителі проявляли достатню ініціативу в своїй роботі Вже в 1930-х роках, як і по всій Батьківщині, кількість класів, в них учнів і кількість вчителів збільшується.
Наприклад, 1930-31 навчального року школу відвідувало 200 учнів, а в 1935-36 навчальному році було вже 300 учнів. Сулимівську семирічну школу відвідували учні з навколишніх сіл: Власівки, Сизенкова, М.Стариці, Морозівки, Гостролуччя, Лукашів, Лебедина, Кучакова, Любарець і їх хуторів. В цей час учителів працювало 12 осіб, їх матеріально-побутові умови зростали (збільшилась зарплата, забезпечувались шкільними квартирами, одержували ділянки землі під городи).
Пам`ятним в історії школи є те, що при ній добре працювали самодіяльні гуртки: співочий і драматичний ( керівниками були: Лопата І.Р., Кібальчич Г.Ю., особливо Гайдук Іван Романович), літературний гурток працював під керівництвом учительки  мови Сінгалевич Ніни Миколаївни, він кожного року виготовляв журнали "Слово юних” і мав великі успіхи. Учасники цього гуртка розповідають, що кожного дня було першочерговим помислити над власним твором. Колишні учні Гожій Микола Андрійович, Коваленко Микола Федотович і інші мали дуже хороші твори, які і друкувались в журналі.
Художні гуртки під керівництвом учителя малювання Абрамович Олени Іванівни виготовляли картини та аплікації. З перших років існування семирічної трудової школи був створений фізичний і природничий кабінети, які систематично поповнювались саморобними виробами учнів під керівництвом учителів фізики Петренка Романа Андрійовича, Ільченко Ліди Василівни та викладача природознавства Кибальчич Галини Юріївни.
З 1927-28 навчального року при директору Грушевському В.І. були організовані палітурна і столярна майстерня, керівником якої був Савісько Василь Федотович. Діти вчились столярній справі, навіть самі виготовляли музичні інструменти (гітари, мандоліни). В 30-х роках при школі були організовані гарячі сніданки для дітей. Школа мала своє невелике господарство, в якому довгий час працював завгоспом школи Цвілій Григорій Юхимович.
Вчитель природознавства Лебідь Микола Петрович на території шкілької садиби силами учнів та членів гуртка юннатів організував хороші клумби, зокрема перед центральним входом у школу зроблена клумба-зірка. Цю хорошу справу вчителя Лебідя М.П.  продовжила вчителька біології Опришко Олександра Федотівна. Вона багато уваги приділяла доглядові за клумбами і роботі на шкільних дослідних ділянках. Природничий кабінет поповнила саморобними приладами.

Піонерська організація

перше в історії школи піонерська організація при школі була створена в 1924 році і першим її піонервожатим з виробництва був батрак-комсомолець Лобода Євтух. По призову комсомолу на педагогічну роботу 1928 року масово йшли працювати в школи комсомольці. Першим старшим так званим базовим ватажком піонерів з цього часу працював комсомолець Ярошенко Володимир Семенович.
В цей період школа завжди брала активну участь в різних змаганнях, не раз завойовувала перші місця, учителі вели переписку і обмінювались досвідом роботи з іншими школами України.
Дуже старанно і довгий час при школі працювали в різні часи техроби: Тищенко Петро Іванович – з 1920 року, Андрусенко Олена Іванівна – з 1931 року, вони любили школу, сумлінно виконували свої обов`язки.
В 1940 році був відкритий 8-ий клас і школа мала стати середньою. Директором школи в цей час працював аж до часу призову в Радянську армію молодий енергійний вчитель Восколович Олексій Пилипович, а, пізніше, аж до часу окупації села, директором школи була Сербина Паша Юхимівна. Школа готувалась до нового 1941-42 навчального року. Саме до цього навчального року шкільні приміщення були старанно відремонтовані – свіжі фарби, бездоганна алебастрова побілка приємно вражали зір своєю особливою переднавчальною чистотою Школа і в цьому році поповнилась меблями, наочним приладдям, бібліотека – літературою, і готова була вітати молоде покоління з новим навчальним роком. Першого вересня педколектив зустрів і прийняв дітей від 1 по 9 клас. Розпочався навчальний рік. Але війна, нав`язана фашистською Німеччиною (22 червня 1941 року), наближалась і до села Сулимівки, будила тривогу за майбутнє, відкладала помітний відбиток на життя школи.
6 вересня 1941 року райвно передав телефонограму:
"Тимчасово припинити роботу школи до особливого розпорядження”.
22 вересня в село вступив ворог. Вчителі і учні допомогали бійцям Радянської Армії обійти розташування німців, допомагали пораненим нашим бійцям.
На другий день після вступу німців у село в приміщенні школи створилося безладдя: двері були вибиті, вікна теж, в класах на підлозі валялися побиті прилади з фізичного і природничого кабінетів, а в коридорах – подерті книги з шкільної бібліотеки. Осторонь стояли люди (переважно учні) з сумом переживали те, що творили німці в рідній школі.
В період окупації 1942-43  років всі діти віком з 12 років і старші повсюдно висилались насильно на каторжні роботи в Німеччину. В цей період скрізь по лісах, болотах, левадах, в інших селах молодь ховалась від поліції, щоб не потрапити до рук катів на каторжні роботи.
Багато молодих патріотів йшли в партизани в навколишні партизанські загони. Так всі люди сповнені великим гнівом до ворогів несли помсту загарбнику і поневолювачу.

        
Відновлення школи

1943 році Радянська Армія успішно визволяла Україну, а 22 вересня 1943 року була визволена і Сулимівка. Через кілька днів у селі розпочалася велика робота в підготовці до навчання молодого покоління. Був проведений перепис всіх дітей села, взято на облік наявні підручники, канцелярське приладдя, а також уціліле майно.
З 8 жовтня 1943 року директором школи було призначено учителя Билду Т.П., який в роки окупації в селі Мала Стариця разом з своєю сестричкою Вірою входив до групи сприяння партизанському закону Кривця. Поскільки в будинку школи ще був розташований штаб однієї з діючих частин Радянської Армії на київському напрямку, для навчання дітей були використані жилі приміщення громадян села Сулимівки. Директор Билда Т.П., вчителі Сінгалевич Н.М., Опришко О.Ф., Лавровський М.І., Булашевич М.І., учні і громадяни села всі сили прикладали, щоб швидше розпочати навчання дітей. 1 листопада 1943 року і розпочалося навчання в школі 1,2, потім 3 і 4 класів, через кілька днів 5-7 класів.
11 січня 1944 року школа почала працювати у свому шкільному приміщенні. Розпочали роботу 8-9 класи. В 9 клас прибуло лише 7 учнів, хоч 8 клас перед війною кінчало 40 учнів. Всі вчителі й учні проявляли ініціативу і наполегливість в роботі школи, вони включились в громадсько-політичне життя.
Після закінчення Вітчизняної війни з рядів Радянської Армії стали демобілізовувати вчителів і посилати на поповнення в школи. Так, до Сулимівської середньої школи прибули Радзієвський С.Є. (що працював директором ції школи і викладачем математики) з 1 вересня 1944 року, Незнал І.Т. (викладач хімії) з осені 1945 року, Більмач І.К. (заступник директора і викладач історії) з 1 січня 1946 року, Кирильченко В.З. (директор школи і викладач історії з 1948 року), Колесник О.І. (викладач фізвиховання) і інші вчителі.
В 1946-47 навчальному році був перший випуск учнів, що закінчили 10 класів. З першого цього випуску в даній школі працювала викладачем природознавства Глядченко Л.П.  (з 1956 року). За післявоєннні роки за відмінні успіхи в навчанні і свідому дисципліну понад 200 учнів одержало похвальні грамоти, а серед випускників 10-11 класів золоті і срібні медалі одержали: Бережний В.Я, Томіліна Алла, Гордієнко В.І., Кириченко К.І., Кріт В.О., Лисенко Н.В., Цвілій В.М., Лопата Л.І., Клювак Л.Ф. — срібні, а Цвілій О.З, Незнал Станіслав Іванович, Паденко Л.Ф. – золоті. Всі вказані випускники продовжували навчання у вищих навчальних закладах і післі їх закінчення працюють в народному господарстві Батьківщини.
З 1960 року директором Сулимівської політехнічної середньої школи з виробничим навчанням працював колишній випускник цієї школи Козюра Григорій Петрович. З часом зміцніла матеріально-навчальна база школи. Школа ліквідувала двохзмінне навчання. З кожним роком зменшувалась кількість невстигаючих учнів, другорічників. В школі проводились конкурси на кращий літературний твір, малюнок, виріб, пісню, кращий учнівський зошит, проводились дитячі фестивалі мистецтв, працювали співочий, драматичний, літературний гуртки.
При Сулимівській середній трудовій політехнічній школі було 30 га землі. Земля оброблялася учнями школи. На ділянці вирощували картоплю, овочеві та зернові культури, забезпечуючи продукктами шкільну їдальню. Гуртком юннатів керувала Опришко Олександра Федотівна , а пізніше — Глядченко Лідія Петрівна, хоровим — Незнал Ірина Петрівна, спортивними секціями (гімнастикою, футболом, баскетболом та інш.) — Пірковська Єфросинія Петрівна. Учні школи були неодноразовими призерами олімпіад і районних конкурсів. В живописному місці знаходилась школа: панський парк та мальовничі озера вабили вчителів і учнів школи та були місцями відпочинку.
З 1946 року по 1971 рік незмінним завучем школи працював Більмач Іван Кирилович. 29 років поряд з своїм чоловіком, який був 29 років директором Сулимівської школи, працювала вчителем географії Козюра Галина Павлівна. 35 років свого життя школі віддав Незнал Іван Тимофійович — вчитель хімії та малювання, до речі він і зараз проживає в селі Сулимівка, був присутній на відкритті нашого музею в свої неповні 90 років, 30 років працювала вчителем молодших класів Незнал Ірина Петрівна. В школі починали свою трудову діяльність Проценко Іван Олександрович — в майбутньому директор Кіровської середньої школи (нової),Носулько Василь Андрійович — заступник директора з навчально-виховної роботи Дударківської загальноосвітньої школи (працює і сьогодні), Петрик Микола Миколайович — вчитель фізики Кіровської зош (сьогодні — працівник митниці аеропорту Бориспіль), та вчителі , які і сьогодні працюють в стінах Кіровської зош: Петрик Наталія Григорівна, Дмитренко Неля Андріївна, Атаман Валентина Тимофіївна, а Дмитренко Володимир Степанович та Бойко Василь Якович — вже на заслуженому відпочинку.
В 1974 році кількість дітей в селі зменшилась. Школа стала восьмирічкою.
В 1980 році школу було закрито, і учнів переведено до Кіровської середньої школи.


Лебединська школа

ебединська початкова школа збудована в 1902 році.
В 1905 році за ініціативою голови Переяслівського повітового земства В.Гамалії у селі відкрито трикласну земську школу.
До революції в школі працювала вчителем сестра композитора Ольховського.
У 1923 році при сільській школі працював лікнеп, який відвідувало 60 учнів віком від 15 до 25 років. Серед них була одна жінка. Навчання проводив колишній офіцер царської армії Яценко.
 До війни в школі працювали Ніна Андріївна (до 1951 року) та Іван Аркадійович (до 1950 року) Чернацькі.
Під час війни в школі працювала Старостенко Одарка Артемівна. Після війни очолив школу Луцюк Василь Самійлович, який після закінчення інституту став працювати в Кіровській школі. Два роки працювала в Лебединській школі Комащенко Олександра Єлисеївна. З 1949 року по 1969 директором школи працював Білокінь Панфил Харитонович. Єременко Марія Іванівна працювала в школі з 1949 по 1979 рік, а з 1969 року була директором школи. З 1979 року  до закриття школи 1 січня 1981 року директором школи був Оселедько Петро Павлович. Вчителями в школі працювали Посенко Іван Остапович, Кривокульська Марія Панфилівна — 5 років, Мовляйко Гафія Матвіївна — 16 років. Техпрацівниками в школі були: Мовляйко Ганна Степанівна, Шеляг Ганна Василівна, Бережна Ганна Степанівна, Яременко Тетяна Федорівна, Старостенко Ганна Іванівна, Пирог Тетяна Федорівна.

С.М.Стариця

В 1927 році в с.Мала Стариця прибув новий вчитель з Баришівського району  Дзюба Олександр Григорович. Саме з його ініціативи й було створено початкову школу. ЇЇ розмістили у великому попівському будинку, який досить тривалий  час  пустував, бо попа, що там жив, ще за часів революції було вислано за межі села. Будівля мала дві кімнати, в одній – навчалися 1 і 3 класи, а в іншій – 2 і 4 класи. Парти в кімнатах стояли в два ряди, перший ряд займав один клас, а другий – інший, так і навчалися, на 4 класи один вчитель, спочатку приходили 1 і 3 класи, а потім 2 і 4. Один  клас сідав за один ряд, інший¬ – за другий, доки одні писали, інші читали, а потім навпаки. Класи в той час налічували до 20 учнів, а викладалися такі предмети: письмо, математика, читання, праця, природа, фізкультура. І з цією нелегкою роботою справлявся Дзюба Олександр Григорович. Він був з тих вчителів, за  словами однієї з перших  учениць, Билди Тетяни Дмитрівни, котрі  найбільше цінують в своїх учнях логічне мислення.Та провчив він  недовго, уже через два роки його направили на навчання в Київ, а замість нього до школи приїхали Черняк Веніамін Іванович та  його  дружина Галина Григорівна, які й продовжили справу Олександра Григоровича.
      В  кінці 1929 року – на  початку 1930 школу було перенесено з попівської будівлі до будинку сільського урядника Кравченка, якого було розкуркулено і виселено. Нова школа знаходилася біля сучасної бібліотеки. Першими учнями цієї школи були: Кириченко Микола, Билда Тетяна, Кравченко Олександр, Билда Варвара, Бухало Паша, Билда Сергій. Ця  школа  проіснувала до війни.           
   Після закінчення війни школу розмістили у спеціально збудованому приміщенні поблизу церкви. На той час у школі навчалось приблизно 115 учнів, бо після війни учнями ставали вже й ті, кому було за 20. Приміщення катастрофічно не вистачало, адже класи приходилось навчати окремо, не об´єднувати, як це було в довоєнний період. Приміщення було розділене на дві кімнати, де розміщувалися 4 класи. І в такий складний період відбудови, коли війна зруйнувала безліч будівель, безупинно продовжували працювати такі вчителі, як Моринець Зот Володимирович та Сіма Карпівна, Наталія Яківна та ще один вчитель, імя якого, нажаль, не вдалося дізнатися. А роботи було багато, викладалися такі предменти, як письмо, російська мова, арифметика, фізкультура, праця, природознавство. Три роки в школі кожен клас навчався окремо, а згодом, після від´їзду Наталії Яківни, 2 і 3 класи об´єднали. Вчителі прдовжували працювати в школі аж до розформування школи і перенесення її в Сулимівську школу.


Кіровська школа
На початку ХХ столітя дітей села Кучакова навчали приїжджі люди з Києва в панському будинку. Трохи згодом, з розповіді жителів села, десь в 1903 році в село приїхали сім`я Гайдуків, які довгий час, до 1932 року були єдиними вчителями сільських дітей. В 1920 році на сходці жителів села було вирішено збудувати шкільне приміщення. Саме в цьому будинку і була організована початкова школа. З 1932 року по 1946 рік директором школи був Білик Лаврентій Гаврилович. У кожної людини є те прекрасне і неповторне, що залишається незабутньою квіткою назавжди. Лаврентія Гавриловича знали як порядну людину, прекрасного педагога, люблячого батька. Пліч-о-пліч з чоловіком працювала на педагогічній ниві його дружина Надія Ігорівна. На долю Лаврентія Гавриловича випало випробування працювати в роки Великої Вітчизняної війни. Так, 21 вересня 1941 року після довгого і кровопролитного бою під хутором Артемівка, в селі Кучакове був організований підпільний госпіталь. Саме Лаврентій Гаврилович Білик разом із сільським фельдшером Горунович Євдокією Степанівною організували жителів села на допомогу пораненим бійцям. В цей та наступні дні до сільської школи було перевезено більше 500 бійців радянської армії. На три місяці забуло село про свій біль, про своїх земляків, які на фронтах билися з ворогом. Так починався подвиг. Щоденний, непомітний. Місцеві жителі зробили все, щоб поставити на ноги радянських бійців. Кваліфіковану медичну допомогу надавали пораненим лікар-хірург Р.С.Попов`янц, медсестра С.С.Бумагіна. 
  " Ми не вижили, коли б не допомога чесних радянських людей. Справжніх патріотів, жителів села Кірове”. / хірург підпільного госпіталю Р.С.Попов`янц. Хабаровськ./
В 1948 році Кіровська школа стала семирічною, а 1 вересня 1954 — восьмирічною. Вісім років очолював школу Касьяненко Олександр Федорович. Прекрасний історик і чудова людина. Саме йому випала честь відкрити Кіровську середню школу в 1968 році. За час роботи школи до 1982 року з школи випущено 627 учнів. З них 9 медалістів.
   З 29 років роботи в школі  21 рік завучем школи працювала Матюк Катерина Євдокимівна. Починала Катерина Євдокимівка  нелегкий учительський шлях у старенькій школі фактично з нуля. Відразу мала клас, силу-силенну громадських доручень, від яких не могла і не мала права відмовитися.
  Працювала багато, натхненно. Після важких тривожних буднів прийшли повага і захоплення вихованців, авторитет серед колег і батьків. Перші сходинки професійного зросту — Грамота облвно та Міністерства освіти України. Першою серед вчителів школи вона отримала значок "Відмінника народної освіти”.
  В 1950 році до школи прийшли працювати подружжя Чуйків: Антон Юліанович та Софія Петрівна. Згодом сімейну традицію продовжили їх син Валентин Антонович ( вчитель фізики ) з дружиною Марією Миколаївною (вчителем української мови та літератури), що пропрацювали в школі більше 30 років.
26 років вчила дітей історії Мірошник Анастасія Степанівна — людина з надзвичайно глибокими знаннями, педагогічним тактом та вродженою інтелігентністю. Більше чверть століття вчителями молодших класів пропрацювали Бебешко Тетяна Федорівна, Дроздова Ніна Григорівна, Литвиненко Людмила Андріївна, Кривокульська Марія Панфилівна, вчителями математики — Німченко Олександра Іванівна, Очкур Олександра Гнатівна, вчителем хімії — Онищенко Раїса Юхимівна.
   Філіалом Кіровської школи була школа в селі Артемівка. Вона була відкрита в 1930 році. Її побудував колгосп "1 травня”. Школа була розміщена на кінці села (виїзд на Бориспіль, з лівого боку). В школі було 4 класи, які налічували до 30 дітей. Першими учнями були Кацан Поліна Андріївна, Гриценко Антон Федорович, Міщенко Іван Олексійович, Найда Євдокія Григорівна, Федорець Якилина Василівна. Навчали дітей вчителі із Сеньківки — Березка Іван Миколайович та Крамаренко Микола Семенович. Учителі жили при школі. Після здачі екзаменів по закінченню 4 класу учні йшли навчатися в школи сіл Кірове, Сеньківка, Дударків.
   В 1941 році школа була спалена німцями. Після 1945 року навчання проводилось по хатах. Першою свою хату під школу віддала Кацан Тетяна Кіндратівна, яка допомагала вчителям топити її, заготовляти дрова, прибирати. Далі школа розміщувалась в будинках Бубона Миколи та Кузьменка  Миколи. Вчителями були: Бицюра Іван Митрофанович, Білик Лаврентій Гаврилович та Посенко Іван Остапович. 
     Нову школу почали будувати в 1962 році. Її будували батьки майбутніх першокласників за свої кошти. Приміщення було невелике: два класи і учительська. В школі працювали Панченко Олександр Петрович та Панченко Надія Григорівна, а з 1968 року — Казанчук Софія Іванівна та Никифоренко Тетяна Петрівна. Вчителі мали по два класи. З 1970 року Софія Іванівна залишилась в школі сама і викладала в класах-комплектах. На 8.30 приходив перший клас. Перші да уроки були математика і письмо. Потім приходили 2-3 класи і наступні 3 уроки проводились разом (співи, праця, фізкультура). Після цих уроків 1 клас ішов додому, а в 2-3 класах була математика та письмо. Школа була в складі Кіровської середньої школи. В 1978 році школа повністю перейшла в с. Кірове. А приміщення школи було передане під сільський клуб.


Нова школа
Рік 1982 був пам`ятним для нашого села. На місті старого яблуневого саду виросла новобудова. Допомагали будівельникам підготувати її  до 1 вересня учні, вчителі, батьки. Прибирали каміння, цеглу, розбивали клумби, садили квіти, приводили до порядку класні кімнати.
І ось радісне свято — 1 вересня 1982 року. Нова Кіровська середня школа відкрила свої двері для 450 учнів із сіл Кірове, Лебедин, Артемівка, Лебедин, Мала Стариця, Сулимівка. Символічний ключ від новобудови будівельники вручили директору школи Проценку Івану Олександровичу.

 

На час відкриття школи працювало 37 вчителів, 21 навчальний кабінет, 2 майстерні, актовий та спортивний зали, бібліотека, стадіон, їдальня, тир. Із часом матеріально-технічна база школи поповнювалася. Зявився комп’ютерний клас, новенький шкільний автобус ЛАЗ, стадіон зі штучним покриттям.

Душею школи стали і є її вчителі. Саме їх турботою, старанням, вічним неспокоєм підтримується інтерес учнів до навчання, до пізнавальної діяльності. Більше 20 років в стінах школи пропрацювали вчителі: Буркова Р.А., Білик М.Ф., Олисеєнко М.І., Казанчук С.І., Петрик Н.Г.,Петрик М.М., Дмитренко Н.А.,Дмитренко В.С., Манащенко Л.І., Романець Г.І., Романець М.І., Кривокульська М.П., Уваров М.Л., Атаман В.Т.,Войченко Н.І., Кравцова Л.Є., Кравцов В.І.,Комащенко О.В….

    Професіоналізм, майстерність, творчу ініціативу демонструють педагоги, беручи участь у професійних конкурсах «Учитель року». У районному етапі конкурсу брали участь учителі початкових класів Атаман В.Т., Білик Н.М. Учасниками обласного етапу конкурсу були учитель початкових класів Комащенко О.В., учитель зарубіжної літератури Тичина Л.П. Лауреатами обласного етапу професійного конкурсу стали учитель української мови і літератури Кравцова Л.Є. та учитель біології Подобед Ю.Л. Багато хто з сьогоднішніх педагогів є її випускниками.
Ряди педагогів з досвідом, майстрів своєї справи, поповнюються молодими спеціалістами, що шукають свою стежку до дитячих душ.
Гордістю кожної школи є її учні. Щаслива та школа, з стін якої виходять справжні громадяни своєї держави.
Свідченням глибоких знань, що їх дала школа, є медалісти — учні, що закінчили школу з золотими та срібними медалями. Справжнім підтвердженням високої проби їх знань є їх вступ та успішне закінчення найпрестижніших вузів України, сумлінна праця. З року в рік зростає кількість учнів школи-призерів районних та обласних олімпіад із базових дисциплін. Призерами Всеукраїнського етапу олімпіад та конкурсу-захисту робіт малої академії наук у різні роки були Довбиш Світлана, Дмитренко Тетяна, Чихман Оксана, Кравцова Анастасія.

За період існування школи склалися чудові традиції, які бережуться, як і в кожній родині. Шкільне життя —  це не тільки уроки, контрольні, лабораторні. Шкільне життя — це і вечори, конкурси, участь у концертах. Однією з таких традицій нашої школи є фестиваль учнівської творчості "Берегиня”, який був започаткований у 1992 році і не втрачає своєї актуальності і новизни сьогодні. Кожне покоління учнів пише свою сторінку у щоденник свята. В дні проведення фестивалю учні школи глибше знайомляться з народними традиціями, звичаями, обрядами. Мають можливість показати свої таланти у літературних конкурсах, спортивних змаганнях, продемонструвати свої вироби на найрізноманітніших виставках, взяти участь у ярмарках та конкурсах.Традиційно  «Берегиня» відкривається «Літературною вітальнею», юні літератори пробують свої сили у мистецтві володіння словом. Кращі творчі роботи друкуються у шкільних літературних збірках.
Одним із найстарших художніх колективів школи є учнівський драматичний театр "Жайвір”, заснований у 1979 році вчителем української мови та літератури Дмитренко Н.А. За 26 років існування колективу на шкільній сцені ставилися найрізноманітніші п`єси для учнів старших, середніх та молодших класів.
Неодноразово учасники колективу здобували відзнаки за кращі ролі в районних оглядах шкільних драматичних театрів. Читати далі...

Форма входу
Перекласти

Выбрать язык / Choose language:
Russian
English
French
German
Japanese
Italian
Portuguese
Spanish
Danish
Chinese
Korean
Arabic
Czech
Estonian
Belarusian
Latvian
Greek
Finnish
Serbian
Bulgarian
Turkish
Ми на Facebook
Пошук
Календар
«  Квітень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930
Архів записів
Радимо відвідати
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Кучаківська ЗОШ І-ІІІ ступенів імені гетьмана Івана Сулими © 2019